Зернові, і не тільки, міфи Одеси

Нещодавно довелося брати участь у дискусії "Одеса, міфи: минуле, сучасність, майбутнє”. Дякую організаторам команді “Odesa Decolonization ”. Розвіювали міфи. Колишні та справжні. Сподіваюся, що й майбутні.

Міф 1 – Одеса – російське місто

Повністю згоден. Це – міф. Звідки в Одесі взятися російським? Навіть після захоплення поселення Хаджибей полками Чорноморських козаків отаманів Головатого та Чепіги під керівництвом іспанця Де Рібаса, на цьому місті було зовсім мало жителів. Тим більше, що росіян і близько там не було.

Хіба що у фортеці залишився невеликий військовий гарнізон від австрійсько-російської армії Суворова. У якій, між іншим, "споконвічно російських солдатиків" було не так багато: смоленські полки (литвини), козацькі полки (українці) та австрійські батальйони.

З інших частин, які сформували армію кривавого фельдмаршала на півдні імперії, слід зазначити: Дніпровський гренадерський полк, 1-й та 2-й гренадерські батальйони з формуванням у Харкові, Чорноморський Гренадерський корпус, у складі Чорноморського Гребного Флоту. Наївно думати, що у перелічені військові частини привозилися з півночі прості рязанські, тверські чи інші “російські хлопці”.

Російськість на одеській землі починає виявлятися не раніше кінця 19-го століття. Тобто через 100 років після початку новітньої історії міста. Тільки за переписом 1897 року великороси вперше показують трохи більше третини населення Одеси. Ненабагато випередивши євреїв (теж більше третини) та малоросів (українців). Причому, не факт, що на задвірках колонії частина населення навмисно не записалася в основну націю імперії. Таким чином, тільки на піку колоніальної політики імперії росіян в Одесі було аж трохи більше третини з населення.

Звісно, ​​потім і “совок” продовжив упороту колонізацію. Наприклад, мене в РАГСі під час отримання першого паспорта саме вмовляли не писати собі національність “українець”. А вивчення “мови” як предмета у моїй чудовій одеській школі тривало аж по 5-й клас включно. Потім ще була українська література кілька років, але ставлення учнів до цих предметів відповідало відношенню верховної влади до української мови та літератури. Про що я зараз дуже шкодую.

Міф 2 – Одеса – центр торгівлі зерном з часу Османської імперії

Оманливий міф. Жодної торгівлі зерном на початок освоєння землеробами “Дикого поля” (кінець 18-го, початок 19-го століття) не було в одеських степах. Тут жили степовики-кочівники-скотарі: хозари, печеніги, половці, татари. А пізніше постійні спалахи чуми, відсутність прісної води, дерева для будівництва, набіги кочівників зробили цю землю остаточно безлюдною пустелею. Причому надовго.

Навіть османи не хотіли володіти північним Причорномор’ям, а віддали його під контроль Кримському ханству. Тільки потому, що "20 днів від узбережжя на північ — безводна пустеля, якою управляти нема за чим і нема чим".

Можна, звісно, ​​зарахувати до “землепашців і росіян” 70 тис. ногайців, які втекли на початку 18-го століття від “щасливого російського життя” на правий (турецький) берег річки Кодима, тобто на невеликій відстані від нинішньої Одеси (зараз селище Балти). Але ногайці не були землеробами та, звісно, ​​зерном не торгували.

Дійсно, на півночі та сході Дике поле почало активно заселятися лише у 17-му столітті, а заселятися саме із заходу та півночі. Південь ще сторіччя стояв порожнім. Освоєння з заходу до центру Дикого поля розпочали поляки, заселяючи українцями землі Полтавщини, а наприкінці 17 століття вже цілі полки українських козаків розселялися у Сумах, Острогозьку, Охтирці та Харкові.

Схоже, діяли і московити. І поляки та імперці створювали собі захисні лінії від набігів кочівників із півдня та сходу. Далі для захисту вже цих нових міст були створені такі захисні лінії, наприклад, поселенням Ізюмського полку. До речі, сюди (у центр Дикого поля) масово, примусово та добровільно переселялися українці з розореного та спустошеного османами та, звісно, ​​московитами правого берега Дніпра під час так званого Великого згину.

"Русские идут." як завжди з півночі, але вони не доходять ще сотню років до півдня. Лише до кінця 17 століття полізла колонізація і від власне “російських братів”. Воронежці та тамбовці у пошуках кращого життя починають тікати до південно-східних регіонів імперії. Так бігти, що уряди вживають заходів, щоб не пропускати в степ людей, які “гуляють”. При Петрі I та його найближчих наступниках поступове розселення "московитів-русскіх" йде лише у напрямах: Сизрані (схід) та Саратова (південний схід), але не південного заходу, тобто вони не бігали (й не скакали) у бік споконвічно українських земель у Дикому полі.

Причому, навіть заселення Дикого поля українцями або росіянами-втікачами (правильно: ерзя, міря, мокша, чудь.) ніяк не призвело до миттєвої появи зерна для експорту в Європу чи Османську імперію. Для цього ще потрібні зовсім інші умови, які складуться лише наприкінці 18 століття, в середині 19 століття. Складуться як у Європі, так і технології землеробства на сході та півдні українських земель.

Висновок: ні росіян, ні зерна для експорту навіть на початку 19 століття в Одесі не було зовсім. Це міфи й казки. Одеса будувалась, порт почали створювати греки, українці, євреї, німці, молдавани, навіть серби та албанці. До росіян тут ще не дійде ще ціле покоління.

На початку ХІХ ст. основними товарами, які Росія експортувала, були дійсно зерно, пенька, сало свиняче та яловиче, льон. Але загальний вартісний обсяг експорту зерна та борошна на початку XIX ст. був незначний (1815 р. було вивезено переважно с півночі та заходу 11308 тис. пудів або трохи більше 185 тис. т.). А перше океанське судно з Одеського порту вийшло в Марсель із вантажем солоної яловичини у бочках.

Міф 3 Одеса – обов’язково порт

Згоден, Але. 22 серпня (2 вересня) 1794 року за урочистих обставини було закладено кам’яні фундаменти перших міських і портових будов. Однак, так званий в імперії Новоросійський край був тоді реально ще наполовину незайманий. Майже 40 років знадобилися одеситам, щоб вийшло щось варте. Та й починали й будували без росіян. А коли почалося морське торгове пароплавство, тобто наприкінці 30-х років 19 століття, справи й біля порту, і біля збіжжя з борошном в Одеському порту пішли зовсім добре. Але це тільки майже через 50 років після початку будівництва перших причалів.

«Порт тутешній є саме існування Одеси». Так писав генерал-губернатор Новоросії та Бессарабії (1815-1822 роки) граф Олександр Ланжерон 200 років тому. До речі я не знаю якою мовою він це писав, даруйте. З його твердженням можна було б повністю погодитись, якби й поняття “порт”, і поняття “Одеса” повністю не змінилися за наступні 200 років.

Докладно описував сьогоднішні взаємини порту та Одеси ще у 2022 році у матеріалі “Одеса, перлина без моря. Частина 1: "зелень" проти екології”. Актуальні з цього матеріалу 2 фрази (мовою орігінала):

- "Сегодня будущее Одессы буквально убивают в угоду сверхприбылей конкретной группировки, контролирующей морской порт с начала 1990-х. Убийства, контрабанда оружия и наркотиков, черные схемы «высасывания соков» из еще советских причалов — все это было и есть в новейшей истории Одесского порта. Группировки, которой и сегодня решает вопросы «черных заработков» — только уже совместно с мэрией Одессы, насквозь пронизанной коррупцией Администрации портов, Министерства инфраструктуры и, естественно, вездекушающих «народных» депутатов.

- Одессе досталось от природы соседство с морем, неповторимая, прекрасная бухта-укрытие, теплое море и легкие бризы. Но оказывается сегодня самобытный город примыкающий к территории порта это — лишь плацдарм для обогащения кучки иностранных граждан, извлекающих «грязную прибыль» и используя Одессу так, как беспринципный насильник «пользует» удачно захваченную им беззащитную женщину на тихой одесской улочке. Без сожаления и исключительно ради минутной похоти. При полном молчании всей власти, естественно. Соучастие от чиновников — гарантируется".

А як поєднуються порт та Одеса сьогодні у воєнний час?

1. Постійні прильоти ракет у центр міста від "російських братів" об’єктами портової інфраструктури. Але порт дійсно в самому центрі “перлини біля моря” і прильоти в порт добре відчуваються одеситами. Невже не можна було розподілити експорт збіжжя іншими портами, де зернові термінали не в центрах міст? Таких міст як Одеса.

2. Навіщось Одеський порт знову почали “напихати” зерном і відповідно шумом, брудом та пилом від авто-зерновозів, цілодобовим шумом від залізничної станції порту, що всмоктує та висмоктує сотні вагонів 24/7. У центрі міста зараз складно часом визначити за звуками, що це: навантаження зерна в порту (рух навантажувачів, кранів, маневри тепловозів з відповідними сигналами попередження) або сирени попередження ракетної атаки, звук від безпілотника, що летить мешканцям Одеси на голову. І це триває вдень і вночі для декількох житлових районів міста. "Порт для міста, ага"?

3. Одним з основних операторів навантаження цього зерна в Одеському порту у воєнний час несподівано стала контора з дивною для Одеси назвою "Бруклін-Київ-порт". Яким чином без конкурсу і за які “ пряники” ця контора фактично заволоділа великою частиною Одеського порту, сподіваюся колись зацікавляться справжні органи влади.

Вже після початку війни, тобто у ​2015 році, "новопроявлені стивідори" до роботи через державний порт та через мутну схему залучили потужного зернотрейдера Louis Dreyfus Commodities. За їх договором Louis Dreyfus належить 50% у терміналі на території Одеського порту, а компанія «Бруклін-Київ» має право працювати лише із зерновими вантажами Louis Dreyfus. Все ясно, якби не одне але.

Виявляється ця ж Louis Dreyfus на сьогодні не тільки навалює в Одеському порту зерном у найбільших обсягах (з усіма наслідками для нашого міста), а й володіє (частково) і керує експортним зерновим терміналом московії на Азовському морі потужністю перевалки близько 1 млн т на рік. . Але ж цей термінал – найкраще місце для експорту викраденим українським зерном із окупованих територій.

Фірма ця також входить до третини найбільших зернотрейдерів московії в експорті збіжжя, виплачуючи мільярди рублів до бюджету країни ворога на підтримку та продовження агресії проти України.

Ще раз. Фірма, яка є однією з найбільших зернових фірм на московії та прямо фінансує своїми податками війну проти України, зараз вантажить мільйонами тон збіжжя через Одеський порт, залишаючи одеситам: шум, бруд, пилюку, розбиті дороги та стандартні казки про сотню робочих місць. А також залишає вищу ймовірність ударів рашистів саме по портовій інфраструктурі, що різко зросла, в самому центрі нашого міста.

Цікаво ще й те, що за такої схеми, тобто із зерном з України, і з рашки, різко збільшуються можливості махінацій із документами “походження зерна”, карантинними документами та іншими. Це — ідеальна схема, щоб в українському зерні сховати викрадене з окупованих територій. Просто можна довантажити українське зерно з Одеси в нейтральних водах викраденим зерном з Азову і трохи підтерти у документах. Там на це – майстри, вчити їх махлювати не треба.

Як таке можна припускати на 3-му році повномасштабної війни? Коли Одесу щодня луплять ракетами та безпілотниками із центру Одеси виходять судна із зерном на користь тих, хто формує бюджет країни-ворога тобто тією країною, яка і б’є по центру міста Одеса ракетами та безпілотниками.

І далі, природно, стає одразу питання: "А чи потрібен такий порт Одесі в принципі"? Коли навіть зараз невиразні ділки заробляють для країни ворога на території нашого міста, але наслідки свого заробітку залишають у Росії або за кордоном, а наслідки війни залишають нам, Одесі. Дивиться також Чьи карманы “греют” зерновые караваны?

Здавалося, що до війни взаємини порту та мешканців Одеси досягли дна. Але зараз, схоже, ділки від порту вже глибше копають. Зрозуміло, що нинішній мер у перервах між незліченними судовими засіданнями на теми “крадіжок в Одесі під його керівництвом” та щоденними відвідуваннями місць бомбардувань Одеси, навряд чи знайде час для розв’язання проблем, що вже перезріли між портом та Одесою. Це вже буде завдання нового мера від одеситів.

Прекрасне завдання – відкрити та очистити найкращі 10 км прибережної частини міста та вдихнути нове життя у перспективи “перлини біля моря” після війни. Повністю змінити ці найкращі 10 км центральної міської території, фактично набережної.

Наприклад, зайняти її університетами (винести зі старої частини міста), спортивними та рекреаційними центрами, місцями прогулянок та відпочинку, на місці порту реорганізувати роботу міського транспорту, зв’язавши віддалені частини міста зручною розв’язкою для прибережного, електричного, вело-транспорту та ще багато і багато іншого.

Щоб не було ось так у моря:

Олександр Захаров, спеціально для «Аргумент»

P.S. Що до "казок про сотню робочих місць в Одесі від експорту збіжжя" — краще би ця сотня портовиків, навчених працювати з механізмами, на фронті попрацювала, ніж обслуговати московитськи зернові оборудки. Краще захистили б рідну Одесу.

Сьогодні знову бомлять Одесу московити, та їм вантажать в порту щось. Пил і шум із порту, вогонь та дим із міста.